Поль Верлен. Найвідоміші поетичні збірки та окремі вірші поета. “Поетичне мистецтво” – віршований маніфест
символізму. Провідні мотиви верленівських поезій.
Його вірші не треба намагатися збагнути
розумом, їх можна лише відчути серцем
і перейнятися тією музикою, що линула
в душі поета.
С. Цвейг
“Вже нічого більше – хочу тільки флейти…”
Вже нічого
більше – хочу тільки флейти
В тихому лелінні
дальніх вечорів…
Так мене втомили
ці падіння й злети,
Що ніщо не миле
– хочу тільки флейти
В дальньому
лелінні тихих вечорів…
Не буяння плоті,
не жагучі сплети
Маряться герою по трудах війни…
Мила, будь
єлеєм, будь водою Лети:
Не шалійте,
сурми, ви лелійте, флейти,
Серце прагне
миру, миру й тишини
(Пер.
М. Лукаша)
Зверніть увагу на переливи барв і
звуків у музиці та в поезії П. Верлена, на особливу мелодійність рядків, які
проникають у саме серце і створюють відповідний настрій, бентежать почуття.
Верлен не випадково використовує у своєму вірші образ флейти. Цей музичний інструмент став у світовій поезії
традиційним символом, що походить із давньої легенди про чарівного гамельнського
флейтиста, який своєю грою позбавив місто від щурів. Флейта – символ мистецтва,
його великої перетворюючої та надихаючої сили. Цей образ окрім Верлена
використовували Р.М. Рільке, О. Мандельштам, В. Маяковський та інші поети. У
Верлена флейта – це ще й символ внутрішнього, духовного світу особистості, що
пізнається і
розкривається засобами мистецтва. Це особлива мова поезії, яка передає майже
невловимі порухи душі. Так створюється чарівний світ поезії Поля Верлена, де
справжнім див.
Ознаки символізму.
·
поет – божество, творець
загадкового світу символів та алегорій;
·
пріоритет творчої інтуїції, що
розглядалася як містичне прозріння;
·
протиставлення реальності світу
духовному, світу вічних ідей та символів;
·
прагнення наблизитися до
непізнаної Таїни, Вічності, Смислу всього сущого;
·
у центрі твору – художній символ
(знак прихованих процесів, що відбуваються в людській душі, відображення
нелегких пошуків Істини);
·
Краса – це Істина і форма Бога;
·
сугестивність письма (натяки,
навіювання смислів);
·
складний метафоризм;
·
метамова;
·
музикальність;
·
абстрактність образів;
·
вишуканість, шляхетність лірики;
·
намагання висловити невимовне.
Риси імпресіонізму.
·
головне – відчуття враження
мінливі почуття особистості миттєві стани душі;
·
суб’єктивність зображення підкреслений ліризм;
·
різнобарв’я тропів які створюють
певний настрій посилюють емоційність почуттів і вражень;
·
фрагментарність описів (мить
епізод внутрішнього буття);
·
гра кольорів та відтінків світла і
тіні;
·
злиття звуків і кольорів слів і
звуків слів і барв тощо;
·
вишукана мелодія творів;
·
витонченість поетичного письма.
“Некоролівське”
життя “короля поетів” (Життєвий шлях П.
Верлена)
Поля Верлена вважають визнаним майстром
імпресіонізму, проте він представляв і символізм у французькій поезії, хоча
завжди заперечував свій зв’язок з символістами. Своєю творчістю він визначив
подальший розвиток лірики не тільки Франції, а й усієї Європи.
Поль-Марі Верлен народився 30 березня
1844 року в місті Мец у сім’ї військового інженера. Після відставки батька
родина переїхала до Парижа, де минули шкільні роки майбутнього поета.
У 1862 році він закінчив ліцей і
вступив до юридичного факультету університету. Але захоплення юриспруденцією
швидко минуло, до того ж матеріальний стан родини з виходом батька у відставку
похитнувся, і в 1864 році Поль влаштувався дрібним службовцем до страхового
товариства, потім до мерії одного з паризьких районів згодом до міської ратуші.
Вірші почав писати ще у шкільні роки.
Один з них -“Смерть” у 1858 році надіслав Віктору Ґюґо, класику французької літератури.
У 1863 році вперше було надруковано сонет Верлена “Пан Прюдом”, який свідчив
про його захоплення групою “Парнас”. У другій половині 60-х років він
приєднався до цього об’єднання. Поет цікавиться риторикою, вивчає іноземні
мови, відвідує літературні салони. Велике враження на нього справив Л. де Ліль,
навколо якого гуртувалися молоді письменники, що видавали збірник “Сучасний
Парнас”, де друкувався і Верлен. Однак поет шукав власного шляху, відмінного
від об’єктивістської поезії “парнасців”. Книга “Квіти зла” Ш. БОдлера дала
поштовх до розвитку імпресіоністичних вражень, символістських образів. Верлен
прагнув до втілення в поезії порцхів душі, відтворення ліричних настроїв і
переживань.
У 60-х роках виходять збірки
“Сатурнічні поезії” (1866) і “Вишукані свята” (1868). Вони позначили новий крок
у розвитку літератури, відкривши шлях до символізму.
Наприкінці червня 1869 року поет
познайомився зі своєю майбутньою дружиною Матильдою Моте, а 1870 року одружився
з нею, мріючи про сімейний затишок. До збірки “Добра пісня”(1870) увійшли
твори, які він присвятив своїй дружині. Однак надії на щасливе подружнє життя
не справдилися.
Після 18 березня 1871 року Верлен
приєднався до Комуни, брав участь у роботі бюро комунарської преси в
революційному уряді.
У лютому 1871 року поет одержав листа з
маленького провінційного містечка Шарлевіль від тоді ще не знаного
вісімнадцятирічного поета Артюра Рембо з кількома його віршаи. Сила, з якою
вонибули написані викликала у Верлена захоплення і у листі-відповіді він запросив
юнака до Парижа. Познайомившись, вонизаприятелювали, і Верлен, попри вікову
різницю, незабаром підпав під вплив сильної натури Рембо.
У 1872 році, рятуючись від
переслідування за участь у Паризькій комуні, він покинув домівку, дружину,
дитину і подався разом із другом у мандри – до Англії, Бельгії. Блукаючи по
країнах Європи, Верлен і Рембо шукали – разом і окремо – своє місце в
мистецтві.
Приятельські стосунки поетів ледь не
обірвав постріл із револьвера: під час сварки у липні 1873 року П. Верлен поранив
Рембо, за що був засуджений брюсельським
судом до дворічного ув’язнення. До того ж суд дізнався про комунарське
минуле поета. У в’язниці він писав вірші, які увійшли до збірки “Романси без
слів” (1874). Ці поезії – вершина музикальності Верлена. Кожна з них – справжня
пісня душі, сумна і весела, загадкова і мрійлива.
У цей час поет дізнався, що його
дружина порушила справу про розлучення. Коли 16 січня 1875 року він вийшов на волю, ніхто, крім старенької матері, не
зустрічав його біля воріт в'’зниці.
Відчуваючи гірку самотність, він знову
став шукати підтримки з боку Рембо, з яким зустрівся у Штутгарті. Та ця зустріч
була останньою: повертаючись додому в нетверезому стані, вони посварились і
вчинили бійку на березі Неккеру. Більше колишні друзі не бачились. Повернувшись
до Парижа, а пізніше переїхавши до Лондона, Верлен намагався влаштувати своє
життя: викладав мови, займався сільським господарством та врешті-решт цілком
віддався літературній праці.
У 70-80-ті роки поет дедалі більше
звертається до Бога. У католицизмі він відчув силу , здатну протистояти
брутальності життя та загальній зневірі. Релігійні настрої позначилися на його
збірці “Мудрість” (1881)
У 1884 році виходять збірка “Колись і
недавно” і книга літературно-критичних статей “Прокляті поети”, до якої увійшли
нариси про шістьох поетів, в тому числі про А. Рембо, С. Малларме та самого
Верлена.
Естетичні принципи поета набувають
довершеної форми у збірках останнього періоду “Любов” (1888), “Щастя” і “Пісні
для неї” (1891). “Найперше – музика у слові!” – під таким гаслом відбувалась
еволюція поета, котрий утвердив в поезії імпресіонізм і водночас був метром
символізму, хоча і не визнавав цього.
П. Верлен очолив плеяду молодих поетів.
Його вірші стали надзвичайно популярними. На традиційній церемонії обрання
короля поетів, яка відбулася 1891 року після смерті Л. де Ліля, найбільше
голосів було подано за Верлена. Проте визнання прийшло надто пізно: здоров’я
митця було надірвано. Талановитий поет злидарював і майже постійно змушений був
перебувати у лікарнях.
8 січня 1896 року поет помер від
кровотечі легенів.
Особливості естетики Верлена.
Основні тези лекції:
-
передача найтонших душевних вібрацій;
-
драматизм морально-філософських пошуків ліричного героя Верлена;
-
туга, печаль, самотність як основні мотиви його
поезії;
-
прагнення до гармонії зі світом;
-
сугестивність лірики;
- «мерехтіння символів та
сплетіння символічних смислів ” (Г.Лансон)
-
імпресіоністичність поезії Верлена(гра кольорів і звуків, нечіткі обриси його
образів, висвітлена манера опису - відсутність різких контрастів, темних
кольорів, особливо чорного,відображення мінливих миттєвостей, вічного руху
природи та внутрішнього світу особистості).
Матеріал
лекції “Невловима музика віршів” (Поетичний
світ П. Верлена)
Лірика П. Верлена відтворює складні
й суперечливі переживання душі, яка прагне кохання і не знаходить його, хоче
вирватися до світла і краси, а змушена жити в сутінках буденності, шукає віри,
а приречена на вічну зневіру. За словами
письменника Г. Мішо, поет “пише так само легко, як дихає, а рядки його віршів –
це схвильовані, натхненні, а інколи важкі зітхання серця”. Головні події, які
відбуваються у його творах, особистого значення: любов і розлука, радість і
сум, надія і самотність. Здавалося б, ліричний герой Верлена, заглиблюючись у
свої думки, спогади, враження, опиняється за межею людського світу, однак
насправді він стає своєрідним камертоном людства, бо в його власних відчуттях
сконцентровані одвічні духовні проблеми.
Уже в ранніх збірках окреслюється
характерна тема творчості Верлена – відображення внутрішнього світу людини,
напруженого драматизму її морально-філософських пошуків. Назва першої книги
“Сатурнічні поезії” пов’язана з віршем Бодлера епіграф до засудженої книги ”. За
уявленням астрологів, Сатурн – похмура , сумна планета, і Верлен зарахував себе
до людей , котрі марно шукають щастя, але ніколи не зупиняються у своєму
прагненні до нього. Печаль, розчарування, туга самотності стають провідними
мотивами його поезій, які передають біль душі, що не знаходить себе у всесвіті,
не в змозі подолати відчуженість, зневіру, але, попри все “завжди йде далі”.
Верлен часто оспівує осінь, яка для нього є символом трагічної приреченості,
смерті. Його вірші наче сповнені стрімких поривів вітру- це фатум, що тяжіє над
душею поета, або доля, яка жене його невідомо куди. Тлом для ліричних роздумів
нерідко стають сутінки, вечір або ніч. Герой то блукає в темному лісі, то
опиняється в безмежній пустелі, то марить в тумані, і все це символізує його
журбу, втрату певного шляху, самотність.
Поет поринає у світ спогадів, почуттів,
настроїв, безмежних у своїх проявах. Мерехтливі, ледь окреслені образи,
натяки, загадкові символи створюють
стильову палітру Верлена. Звуки, кольори, явища природи навіюють певні
асоціації, які, у свою чергу, огортаються смисловим ореолом, що “підказує”
читачам власні настрої. Поезія Верлена – сугестивна лірика, предметом якої є
духовна сфера, емоційні асоціації та інтонаційні відтінки, і це зближує митця з
символістами.
Близька до сугестії імпресіоністичність
поезії Верлена, де головну увагу приділено зображенню особистісних вражень,
мінливих відчуттів та переживань. Фіксація почуттів у творчості поета нагадує
окремі штрихи на полотнах імпресіоністів, які самі по собі не сприймаються,
але, зливаючись в один малюнок, створюють певний настрій. До своїх поетичних
картин автор добирає не тільки образи, а й кольори, звуки:
В місячнім світлі
Мліють гаї;
В ночі розквітлій
Тчуть солов’ї
Співи-узори…
О люба зоре!
В ставі сріблистім
Чорна верба,
Шепче між листям
Вітру журба
Палко і рвійно…
Разом помріймо!
(Пер. М. Лукаша)
Поезія Верлена імпресіоністична,
оскільки автора зачаровує стихія миттєвих вражень, порушуючи межу між
суб’єктивним і об’єктивним, тілом і душею, піднесеним і буденним.
Постійним мотивом творчості поета є
також злиття станів душі та природи. Улюбленим художнім засобом Верлена стає
персоніфікація, яка досягається за допомогою епітетів, метафор, порівнянь та
інших тропів, що неначе оживляють все навколо. Земля у нього “сумує”, “співає”,
“мріє” і т. ін.
Найхарактернішою рисою поезії Верлена є
її музикальність. Це не просто звукова організація віршів, поєднання певних
звуків заради милозвучності. Музикальність стала способом вираження поетичного
світовідчуття, ліричної свідомості, позначивши появу нової мови мистецтва. Один
із сучасників Верлена писав йому: «Часом Ви, можливо, плаваєте так близько від поезії, що ризикуєте
потрапити в музику”.
Навколишній світ для Верлена сповнений
чарівних мелодій. Скрипки листопада тихо плачуть, весна співає серенади, а зоря
“озивається сурмою”. Однак у нього мелодійно звучать і свист вітру, і кружляння
осіннього листка, і навіть тиша. Втім
особливі мелодії мелодії народжуються в душі ліричного героя – то
журливі, то тривожні, то піднесено натхненні. Які б почуття не полонили його
серце, воно ніколи не мовчить, озиваючись на них переливами тонів і напівтонів:
Усі співи фантастичні,
Мелодії містичні -
За очі голубі,
Усе тобі.
За голос твій співочий,
За усміх твій дівочий,
Що в серці будить рій
Жагучих
мрій,
За
те, що з тебе лине
Світіння янголине
І
музика тонка,
Така п’янка…
(Пер. М. Лукаша)
Поезії Верлена властива своєрідна
“живописність”, створювана засобами слова. Один із його циклів не випадково
називається “Акварелі”, що підкреслює особливу мальовничість поетичного стилю.
У вірші “Сплін” яскраві природні кольори (“червоні повні рожі”, “зелений ярий хміль”, “блакитне чисте небо”, “море
синє, мов зі скла”) передають повноту життя закоханих, гармонію сердець.
А коли ліричний герой сумує “жовта туга
листя” огортає його душу, трава здається “чорною”, небо “тьміє мідно”. Поет
використовує всю гаму відтінків, але мальовничість досягається не тільки
добором кольорів. Головне в його віршах – психологічні замальовки, які
відображають рух почуттів. Пейзаж у нього є “станом душі”, а душа – місце
існування пейзажу. Малюнки, що виникають у поезіях, не завжди конкретні;
сповнені неясних, туманних образів, вони неначе оживають під пером майстра.
У пізній період творчості Верлена
позначився перехід від зображення особистісних вражень до філософського
осмислення світу, моральних істин, усвідомлення морального стану людини “серед
часу і простору”. Цими мотивами сповнені збірки “Мудрість”, “Колись і недавно”,
“Щастя” та ін.
Багато віршів, особливо зі збірки
“Мудрість”, написано у формі молитов, псалмів, проповідей. Ліричний герой
відмовляється від земного, грішного світу, прагнучи потрапити в царство
Божественної істини. Але ставлення поета до Бога суперечливе. Він і вірить і
зневіряється, зводить очі до неба і залишається прикутим ланцюгами до своєї
долі. Звертання до Бога поступово перетворюється на діалог з власним “я”. І
хоча суперечності і протиріччя не розв’язані, єдина істина, що відкрилася
Верленові на його творчому шляху,- це мудрість гармонії, якої завжди прагнула
поетова душа. Гармонії в усьому – у природі й почуттях, у музиці й світі.
Символом ідеалу стає образ флейти – інструмента, який “народжує звуки від
повітря ззовні, оживлює їх серцем і
посилає чарівні мелодії, щоб одухотворити цей світ”.
5. Аналіз поезій П. Верлена.
1.
“Поетичне мистецтво”
1.
Виразне читання вірша.
2.
Складання цитатного плану:
1)
“Найперше – музика у слові”
2) “…наймиліший спів – сп’янілий…”
3)
“люби відтінок і півтон…”
4) “винищуй… часник із кухонь тих брудних…”
5) “ хребет риториці скрути” та ще
як слід приборкай рими…”
6)
“Щоб вірш твій завше був крилатий, щоб душу поривав…
7) “ а решта все – література”
У процесі складання цитатного
плану одночасно пояснюємо, як ми розуміємо ті чи інші слова і вирази.
Щодо пояснення розміру вірша
використовуємо слова Гі Мішо: “Вперше у Франції поет не рахував кількості
складів, не називав вірші: поетична фраза створює єдність, вона переливається
із вірші у вірш, із одного розміру в інший, передаючи хитку і плинну лінію
внутрішньої мелодії”
У V строфі автор протиставляє модернізм і
реалізм, де реальні картини життя в поезії асоціюються у нього з часником
брудних кухонь.
Риторику автор сприймав як пережиток і
закликає до простоти мови.
Питання для самоперевірки
-
Чому автор на перше місце ставить музичність поезії?
-
Яким повинен бути розмір вірша?
-
Чому краще брати м’які тони, а не барви?
-
Які поради щодо розкриття теми в поезіях дає поет?
-
Як Верлен розумів призначення поета?
- В
якому незвичному значенні виступає слово “література” в кінці вірша?
(несуттєве, непотрібне, пережиток, рутинність)
Висновок. Цей вірш став маніфестом
як символізму, так і імпресіонізму, у ньому розкриті вимоги до поета і поезії.
Автор стверджував, що обмежена кількість кольорів (чистих кольорів небагато) не
може передати всю гаму життя, оскільки воно не є однозначним, є “тони”,
“напівтони” – саме такі барви й повинні бути в поезії. Отже, на його думку,
головне для поета – відтворити художніми засобами поезію життя, світу природи і
духу людського.
3.
Аналіз вірша “Осіння пісня”.
Les sanglots longs Неголосні Ячать хлипкі Скорбне ридання
Des violons млосні пісні Хрипкі скрипки Скрипок до рання.
De l'automne струн осінніх Листопада… Пісня осіння -
Blessent mon coeure серце тобі Їх тужний хлип Серце вражає,
D'une langueure топлять в журбі У серця глиб Втомно гойдає,
Monotone. В голосіннях. Просто пада. Мов голосіння
Tout suffocant Блідну, коли Від їх плачу Весь я холону,
Et blême, quand чую з імли - Я весь тремчу Стигну від дзвону,
Sonne l’heure, б’є годинник,- і ридаю, Блідну з одчаю
Je me souviens Линуть думки Як дні ясні, Згадки ж юрбою
Des jours anciens в давні роки Немов у сні, Мчать наді мною -
Et je pleure; мрій дитинних. Пригадаю. Тяжко ридаю.
Et je m’en vais Вийду я в двір Кудись іду Вийду я з хати,
Au vent mauvais вихровий вир У даль бліду, Вітер проклятий
Qui m’emporte в
полі млистім З гір в
долину Серце оспале
Deca , dela, крутить, жене, Мов жовклий лист Кидає, крає,
Pareil à la носить мене Під вітру свист Наче змітає
Feuille morte. З жовклим листям В безвість лину. Листя опале.
(Пер. Г. Кочур) ( Пер. Борис Тен) ( Пер. М. Терещенко)
Лекція з зарубіжної літератури, 1 курс
ОтветитьУдалить